Темрява, суцільна темрява. Ти відкриваєш так широко очі, настільки можеш, щоб вловити бодай один промінчик, але нічого...
Ти видихаєш, бо знаєш, що вже за годину вистава закінчиться світло ввімкнеться, і ти знову будеш бачити такі рідні обличча, вулиці, будинки... все... але твій світ назавжди буде іншим...

Ми часто говоримо про інклюзію і намагаємося зрозуміти людей з інвалідністю. Вистава «Точка зору» в Малому театрі проходить у суцільній темряві... аби кожен зміг відчути те, що відчувають незрячі люди...

Це було сильно. Ти відразу відчуваєш себе багатієм, адже ти бачиш. І при цьому розумієш, як круто ще фокусуватися на інших органах чуття і відчувати дотики, запахи, чути мелодії, смакувати життя. Та чи розуміємо це? Чи цінуємо в одвічній погоні незрозуміло за чим...

А ще... сьогодні день пам'яті жертв голодомору... Ми з Міланкою запалили свічку. А тато мій розповідав, як його мама (моя бабуся) врятувалася від голодомору, бо в родині була корівка, а моєму дідусеві дядько дописав років і його взяли в колгосп працювати, де робітникам давали кашу... з висівок. Отак і врятувався... Пережили голодомор... і дали життя 4м діткам. А ті , у свою чергу, нам.

Ми готували сирники і говорили, що це ж щастя - стояти безтурботно на кухні, теревенити і готувати. Ловити мить, цінувати такі прості, але такі важливі речі...