Пам'ятайте про це завжди...
Темрява, суцільна темрява. Ти відкриваєш так широко очі, настільки можеш, щоб вловити бодай один промінчик, але нічого...
Ти видихаєш, бо знаєш, що вже за годину вистава закінчиться світло ввімкнеться, і ти знову будеш бачити такі рідні обличча, вулиці, будинки... все... але твій світ назавжди буде іншим...
Ми часто говоримо про інклюзію і намагаємося зрозуміти людей з інвалідністю. Вистава «Точка зору» в Малому театрі проходить у суцільній темряві... аби кожен зміг відчути те, що відчувають незрячі люди...

Це було сильно. Ти відразу відчуваєш себе багатієм, адже ти бачиш. І при цьому розумієш, як круто ще фокусуватися на інших органах чуття і відчувати дотики, запахи, чути мелодії, смакувати життя. Та чи розуміємо це? Чи цінуємо в одвічній погоні незрозуміло за чим...

А ще... сьогодні день пам'яті жертв голодомору... Ми з Міланкою запалили свічку. А тато мій розповідав, як його мама (моя бабуся) врятувалася від голодомору, бо в родині була корівка, а моєму дідусеві дядько дописав років і його взяли в колгосп працювати, де робітникам давали кашу... з висівок. Отак і врятувався... Пережили голодомор... і дали життя 4м діткам. А ті , у свою чергу, нам.

Ми готували сирники і говорили, що це ж щастя - стояти безтурботно на кухні, теревенити і готувати. Ловити мить, цінувати такі прості, але такі важливі речі...

Аліна Познаньска