Куплет:
Довгі коси розпустила,
Та вляглася в тепле ліжко.
Задрімала і спочила,
Та наснилося жахіття.
Ти спиш і бачиш страшний сон,
Немов вмирати - твоя доля,
Немов потрапила в полон,
Проводиш все життя в неволі.
Посіяла ти свої зерна,
Думала, вродяться люди,
Але збираєш кожного року,
Бур'яну урожай усюди.
Припев:
Спи ти Земле, спи тихенько.
І заплющуй мершій очі.
Щоб не бачила ти цього.
Як стріляють в темні ночі.
Зраду твоїх найрідніших
Невдячних доньок і синів
Колись кошмар цей закінчиться
Жахливих не побачиш снів.
Куплет:
У тебе є страшна хвороба,
Не можеш дихати повітрям.
Твої вирубують легені,
Підпалюють їх тисячоліттями.
Твої очі-океани спустошені,
Немає в них ніякого життя.
Були і риби, і рослини,
Тепер лиш бруд і небуття.
Ти плачеш гіркими сльозами,
Але ці сльози несуть яд.
Вони проїли твої щоки,
Тепер там довгий з шрамів ряд.