Жебракування: доля чи вибір?
Останнім часом часто звертаю увагу на людей, що просять милостиню. Це спонукає на думки про те, що змусило їх братися за таку справу. Що сталося в житті людей, що вони були вимушені залишитись без дому? На вулицях міста сидять чоловіки та жінки, старі бабусі і молоді дужі парубки, нерідко можна зустріти жінок з дітьми, що сердечно просять копійку.
Минулого тижня зі мною трапився цікавий інцидент, після якого ставлення до таких людей досить скептичне. На Соборній площі, неподалік від кавових машин, сидів чоловік, біля його лежав капелюх, в якому виблискували декілька монет. Кожному, хто проходив поруч, чоловік голосно і якось важко кидав услід «подайте копеечку на хлебушек, нам же тоже кушать хочется». Але у відповідь отримував жалісливі, а іноді навіть презирливі погляди. Очевидно, шо це не та реакція, на яку сподіваюся молодий чоловік. Тому єдиний вихід, який спав йому на думку- це кинути декілька поганих словечок услід кожному, хто проігнорував його прохання. Під гострий язик так званого жебрака потрапила і я з подругою. За декілька секунд ми виявились "жадніми тварями". Звідси в мене, як і в кожної мислячої людини, виникло декілька питань, а саме: чому хтось повинен віддавати свої гроші, які йому дістались не найлегшим способом, а плідною працею. І чому, цілком дужі чоловіки, здорові і працездатні допускають таке приниження чоловічої гідності, а не йдуть працювати? Цікаво було б дізнатися їх думку.

На жаль, цей випадок не поодинокий. Наприклад, декілька днів тому мережу Інтернет облетіло відео, де жінка, шкутильгаючи по дорозі, просить милостиню. І все начебто природньо, але коли почався дощ, сталося «чудо»: хвора жіночка чимдуж побігла зі своєю «співробітницею» сховатися від дощу.

Такі випадки змушують розчаровуватися в чистоті намірів таких людей. Невже це лише чийсь бізнес, а не зламана доля людей, яким необхідна допомога. Саме це змушує людей черствіти по відношеню до тих, кому справді потрібна ця допомога.

За статистикою 2018 року, лише 10% людей не можуть прожити без милостині. А всі інші працюють під покровом «нищенського» бізнесу, прикидуючись сліпими і обездоленими людьми. А в 2019 рівень зріс удвічі. Тому я вважаю, що це вибір. Усвідомлений вибір кожного. Шкода, що чисельність таких випадків зростає.

Олександра Артошина