Як я провела літо
У перший день без роботи – у її звичному офісному розумінні – планувала виспатися до дванадцяти, як люблю, але натомість прокинулася о шостій ранку, чого зі мною в адекватному стані ніколи не трапляється. Підірвала думка, чого було не вступити в якусь спілку журналістів: може, вони знають, як можна зарадити тим, хто опинився в такій ситуації, може, в них є якісь клуби підтримки. Не знала, що робити зі свободою, яка зненацька звалилася на мене, і почувалася, мабуть, як кріпак після отримання волі – не знала, що з нею робити. Через три тижні вже хоч і спала до 11-12, але весь цей час із провиною не знати перед ким і почала вірити в теорію, що коли Бог створював перших людей, то Єву відразу з почуттям вини. Щоправда, знаю, що ніхто не може допомогти людині, якщо вона сама собі не хоче – і допомогла собі квитками в Барселону.
Перед подорожжю, звісно, теж хвилювалася, ніби це улюблений вид спорту: спланувала кілька видів маршрутів на випадок, якщо не приїде метро, якщо не приїде автобус, якщо станеться землетрус, якщо аеропорт візьмуть в облогу. Виписала список місць, які треба побачити, хоч і знала, що відчути місто – не стояти в черзі туристів до церкви, а спробувати пожити, як місцеві, але боялася щось пропустити. Всі ці плани вклалися в цілий блокнот під назвою «Барселона». Місяць шукала ідеальний купальник по сайтах і магазинах – просто чорний, без блискіток і написів, напевно, він матеріалізувався з моїх мрій, щоб якась невідома сила затягнула мене в магазин незрозумілого походження «все за півціни», щоб знайти його там.
Барселона виявилася ще кращою, ніж у фільмі Вуді Аллена, вливалася мені в душу кожною краплиною гедонізму від споглядання того, як місцеві йдуть після роботи на келих вина/пиво. Навіть море в Барселоні вдаряє в голову, як безлімітний алкогольний коктейль, воно таке ж гучне і експресивне, як місцеві люди. Цим вони доволі схожі до українців: із їхніми звичками голосно розмовляти по телефону, не надто пильнуючи за тим, щоб утаїти щось від чужих вух. Якби українці не мусили б так багато працювати і якби були багатшими, мали б ще більше схожості з південними народами, із нашим то тяжінням до карнавальності; може б, у нас навіть були такі красиві балкони і водії маршруток віталися б із пасажирами. (Ось тепер не можу перестати думати, як на мене в довгій перспективі впливає те, що двічі на день заходжу на метро Академмістечко й виходжу з нього). Їла піцу, в якій шар хамону був більший за товщину тіста, і горою викладена зелень, виглядало, як картина.
Познайомилася з венесуелкою Іванкою, яка торохкотіла мені по-іспанськи, думаючи, що все розумію – і я справді розуміла. Думала, що Барселона – місто сексу, бо піднявшись на гору Тібідабо, хотіла побачити церкву, яка найвідоміше творіння Гауді, але не могла її розгледіти з висоти, натомість зі всіх боків на мене дивився будинок-пеніс. Дивилася, як жінки засмагають топлес, а пари чоловіків на вулицях трималися за руки й цілували одне одного в плече – свобода й любов, яка могла здатися неправдоподібно ідилічною, тож напевно, я мусила почути, як невдоволена жінка знайомою російською коментувала ті самі кадри: «Почему чем уродливее люди, тем раскрепощеннее себя ведут?».
В аеропорту дорогою додому побачила, як хтось розбив пляшку сангрії, вона стікала по білих кахлях бордовими струмками і здавалося, то не вино, а мої сльози. Було багато часу і я записала в той самий блокнот, що знаю про життя, майже доживши до 29 років. Знаю, що найкращий спосіб вивчити іноземну мову (про це не напишуть у посібниках) – завести коханця, який native speaker. Знаю, що не треба боятися звільнятися з роботи. Знаю, що найкращий ботокс – це ін'єкція внутрішнього спокою, бо цього літа на дискотеці мене пригостили коктейлем у барі, хоч я чотири дні не мала змоги помити голови. Знаю, що не варто плутати себе нещасної і себе голодної. Що варто вчитися цінувати себе в майстринь, які пишуть в оголошеннях власних послуг «ремонт ноготка» або «пропонуємо ексклюзивні вигини [вій]». Знаю, що в прагненні зрозуміти людину не найважливіше граматичні правила. Що життя можна планувати, але не боятися, коли щось піде не за списком. Що ідеальний купальник не обов'язково коштує всі гроші і що взагалі, за прикладом іспанок, можна обійтися без нього.
Найцінніша за літо фраза, яку я почула, звучить just relax babe – хай тепер це буде моє невидиме татуювання на серці. Це було перше від часів школи літо, коли в мене були літні канікули, але перевагою дорослого життя є те, що твір на тему «як я провів літо» не треба віддавати на перевірку вчительці, тож можна не боятися двійки за неправильну поведінку.