В аеропорту дорогою додому побачила, як хтось розбив пляшку сангрії, вона стікала по білих кахлях бордовими струмками і здавалося, то не вино, а мої сльози. Було багато часу і я записала в той самий блокнот, що знаю про життя, майже доживши до 29 років. Знаю, що найкращий спосіб вивчити іноземну мову (про це не напишуть у посібниках) – завести коханця, який native speaker. Знаю, що не треба боятися звільнятися з роботи. Знаю, що найкращий ботокс – це ін'єкція внутрішнього спокою, бо цього літа на дискотеці мене пригостили коктейлем у барі, хоч я чотири дні не мала змоги помити голови. Знаю, що не варто плутати себе нещасної і себе голодної. Що варто вчитися цінувати себе в майстринь, які пишуть в оголошеннях власних послуг «ремонт ноготка» або «пропонуємо ексклюзивні вигини [вій]». Знаю, що в прагненні зрозуміти людину не найважливіше граматичні правила. Що життя можна планувати, але не боятися, коли щось піде не за списком. Що ідеальний купальник не обов'язково коштує всі гроші і що взагалі, за прикладом іспанок, можна обійтися без нього.