Overcoming Hate Speech in Media
Одеса. Аналітика
лютий-квітень
Аналітика матеріалів одеськых ЗМІ за лютий-квітень 2018 року
«Мова ворожнечі» у одеських ЗМІ: тенденції вияву протягом лютого-квітня 2018 року
Дослідження ЗМІ Одеси та Одеської області (серед яких «Деловая Одесса», «Иваси нет», «Мегафон», «Первый одесский портал»," «048.ua», «Вечерняя Одесса», «Думская.нет», «Культурометр», «Рупор Одессы», «Таймер», «Топор», «Украинская служба информации», «Infoport», «Media Stringer», «Odessa online», «Взгляд из Одессы», «Одесса медиа», «А 1 Gnews», Oblvesti.com.ua) за період з 1 лютого 2018 року до 30 квітня 2018 року щодо наявності/відсутності у них мови ворожнечі засвідчило, що прояви мови ненависті, хоч і кількісно скоротились, порівняно з 2016−2017 роками, але все ж не зникли повністю.
Було виявлено, що основними об'єктами, на яких, свідомо чи несвідомо, була спрямована мова ненависті в мас-медіа, є представники етнічних та національних груп, мешканці окремих регіонів, групи за родом занять, націоналісти, активісти, чиновники, окремі соціальні групи.

Перш ніж перейти до представлення результатів, вважаємо за необхідне загадати про проблему з відсутністю єдиного визначення терміну «hate speech» у міжнародному законодавстві, що й надалі залишає велике поле для дискусій з цього приводу. З одного боку всі пам’ятають Руандійський приклад безвідповідального ставлення до сили слова, яке призвело до страшних наслідків. З іншого боку, контраверсійним вважається право журналіста на прояв особистої громадянської позиції, оціночних суджень, особливо за умов війни, навіть при збалансованому поданні інформації, цитуванні джерел, залученні експертів тощо. Опоненти «борців з мовою ворожнечі» вважають, що закріплення концепції «hate speech» у законодавстві загрожує основоположному праву людини на свободу слова. Медіаексперт Наталія Іщенко стверджує, що «набір стандартних вимог до журналістських матеріалів під час війни набуває жахливої абсурдності, тому що ці рамки та поради розроблено тільки для працівників ЗМІ тих країн, що не є стороною конфлікту». В Українському законодавстві ст. 161 Кримінального кодексу України передбачає покарання за «умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті…». У Законі України «Про телебачення та радіомовлення» (ст. 6) накладається заборона на «пропаганду винятковості, зверхності або неповноцінності осіб за ознаками їх релігійних переконань, ідеології, належності до тієї чи іншої нації або раси, фізичного або майнового стану, соціального походження.

З огляду на вищенаведені аргументи, цікавою є класифікація проявів мови ворожнечі за критеріями та стандартами аналітичного центру «Сова», у частині їх поділу на жорстокий, середній та м’які рівні.

Взято до уваги й те, що фахівці Комітету Міністрів Ради Європи запропонували визначення поняття «мова ворожнечі», у якому йдеться про висловлювання, спрямовані не тільки проти визначеної групи осіб, а й однієї особи, яка представляє ту чи іншу групу.

У ході нашого аналізу понад 30 різних ЗМІ Одещини 18 припускаються використання «мови ворожнечі». Найчастіше об'єктами, на яких була спрямована мова ворожнечі, є націоналісти (4 випадки), іноземці (3 випадки), чиновники (3 випадки), активісти (2 випадки). Серед видань, де найчастіше виявлено прояви «мови ворожнечі, є сайти «Таймер», «Иваси нет», «Первый одесский портал», «048.ua», «Топор», видання «Вечерняя Одесса».

Розглянемо нижче окремі прояви, які дають розуміння загальних тенденцій.

Прикладом політичної нетерпимості є стаття Юрія Ткачева і Руслана Бізяєва «Как пытаются надеть намордник на непослушные СМИ» у виданні «Таймер» за 3 лютого 2018 року (http://timer-odessa.net/statji/kak_pitayutsya_nadet_namordnik_na_neposlushnie_smi617.html). Критикуючи активістів за блокування деяких опозиційних ЗМІ, автори пишуть: «Организатор акции — известный «порохобот» Мирослав Олешко — так охарактеризовал мнение «активистов» (как мы понимаем, тесно связанных с властью): «Наша цель — уберите Влащенко или закройте канал». Проводячи знак рівності між прихильниками діючого президента та активістами, журналісти необґрунтовано актуалізують належність активістів до утискачів, ворогів свободи преси.

Кейсом про створення негативного образу групи через порушення закону одним з її представників, можна назвати матеріал під назвою «В Одесской области задержали румына с наркотиками» (https://odessa.online/v-odesskoj-oblasti-zaderzhali-rumyna-s-narkotikami/), представлений у виданні «Одеса онлайн» 11 лютого 2018 року. У заголовку матеріалу, свідомо або несвідомо, здійснено стереотипізацію причетності громадян певної національності до забороненої законом діяльності. У цьому випадку — про нелегальне перевезення наркотиків. Невмотивовано вказано національну приналежність порушника. Хоча цілком очевидно, що можна було обійтися формулюванням на кшталт «За підозрою у перевезенні наркотиків затримано іноземця».

Безпідставне узагальнення-припущення про те, що масова еміграція українських громадян вигідна чиновникам, оприлюднене у газеті «Вечерняя Одесса» 28 лютого 2018 року (http://vo.od.ua/rubrics/politika/40 013.php). Автор розмірковує: «Массовая эмиграция выгодна стране? К такому выводу невольно приходишь, когда слышишь из уст высокопоставленных чиновников спокойную констатацию массовой миграции трудоспособного населения из страны».

У «Вечірній Одесі» (http://vo.od.ua/rubrics/pravo-i-nalogi/40 136.php) від 22 березня 2018 року у статті «Стан iнтеграцiї та соцiальної адаптацiї внутрiшньо перемiщених осiб в Українi на прикладi дослiдження в Одеськiй областi» подаються результати соціологічного дослідження, де безпідставно зроблено висновок про соціальну інфантильність внутрішньо переміщених осіб. Адже патерналізм і відсутність проактивності можуть бути притаманні не тільки ВПО, а й будь-яким іншим категоріям громадян. Цитуємо: «внутрішньо переміщені особи не готовi ще поки усвiдомлювати необхiднiсть самостiйного, хоч i з допомогою держави, iнтегрування в нову громаду».

У виданні «Рупор Одессы» за 24 березня 2018 року (http://rupor.od.ua/news/Odesskij-7-km-v-izdanii-be…) у матеріалі під заголовком «Украине действительно не хватало такого классного проекта — о нас, но без подсолнухов и шаровар» автор статті завуальовано кепкує над групою людей, які, вважаючи себе патріотами, сентиментально ставляться до соняхів — типової сільськогосподарської культури та елементу козацького одягу — шароварів. Думка про «шароварність» як синонім ретроградства української культури, іноді гіперболізовано поширюється окремими людьми у якості аргументу для критики спрощеного народного бачення української культурної спадщини.

У виданні «Думская» 13 березня у фейлетоні під назвою «Картина не маслом, или «Тилигенция сраная» (http://dumskaya.net/news/kartina-ne-maslom-ili-tiligentciya-sranaya-felet-83 470/) анонімний автор матеріалу, намагаючись показати контраверсійність мистецтва відомого художника у жанрі фейлетону, використовує ненормативну лексику, застосовує оціночні судження, подані у грубій і вульгарній формі.

17 березня 2018 року у виданні «Вікна Одеса» у замітці анонімного автора «В Одессе задержали банду, похищавшую людей» журналіст акцентував увагу на етнічному складі групи підозрюваних у скоєнні злочинів. (http://viknaodessa.od.ua/news/?news=147 157) У тексті наголошувалось: «Действовавшая на территории страны преступная группа была создана на этнической основе: в ее состав входили выходцы из Кавказского региона».

Дискусія про те, кому більше властива асоціальна поведінка, корінним одеситам чи приїжджим, була опублікована 9 квітня 2018 року у виданні «Взгляд из Одессы» (https://od-news.com/2018/04/09/krik-dushi-odessity-protiv-ponaehavshih/). Автор замітки зазначає: «У горожан вопросы к приезжим автомобилистам, так как чаще всего нарушителями являются машины с иногородними номерами: неужели мало места для нормальной, цивилизованной, выполненной по всем правилам парковки?». Один з коментаторів публікації відповідає: «99% «понаехавших» — одесситы. Большая часть из них называют себя одесситами в третьем, четвертом и ещё каком-то поколении. В жизни они-полное дерьмо и грязнули. Эти быдлячии создания за собой никогда не убирают». Об'єктами мови ворожнечі у цій статті є і узагальнена категорія приїжджих, названих «понаехавшими», і самі одесити.

9 квітня 2018 року у виданні «Oblvesti.com.ua» (http://oblvesti.com.ua/bez-rubriki/v-portu-chernomorska-pogranichniki-otkazalis-ot-vzyatki-gruzin-predlagal-300-dollarov-i-1−500-griven/) у заголовку замітки «В порту Черноморска пограничники отказались от взятки. Грузин предлагал 300 долларов и 1 500 гривен» продемонстровано недотримання автором публікації норм журналістської етики щодо недопущення створення у ЗМІ негативного образу етнічної групи. У кримінальній хроніці винесено у заголовок національну належність підозрюваного у скоєнні правопорушення.

18 квітня 2018 року на сайті «Первый одесский портал» (https://odessa1.com/news/vandaly-otmetilis-na-allee.html) було опубліковано матеріал під назвою «Последствия вандализма устранили», у якому йшлося про те, що «работники ЖКХ приводят в порядок памятники, которые осквернили вандалы-националисты». У замітці ототожнено поняття вандали і націоналісти. Узагальнюючи результати проведеного дослідження, можемо стверджувати, що усі виявлені приклади належать до м’яких рівнів прояву «мови ворожнечі». Порівняно з 2016−2017 роками на шпальтах одеських видань поменшало публікацій, у яких прояви мови ворожнечі стосувалися російсько-української гібридної війни. Натомість гострі дискусії точаться навколо чиновників, активістів, націоналістів.
Віталій Жугай